Сучасні ворожіння

Напевно, всім відомі поширені, вже навіть хрестоматійні ворожіння на Андрія. А от моя подруга Інна запропонувала дуже цікаві варіації на класику – і вийшли нові ексклюзивні способи.:)

Перше ворожіння на те, ким буде твій суджений. В різних кутках кімнати кладуть такі предмети, як ананас (мешканець екзотичної країни), ароматичні палички (вкурений), хлібину (комбайнер) і гребінець з бігудем (красивий-кучерявий). Далі дівчину треба вивести зі стану рівноваги, як слід розкрувши (із закритими очима звісно), а потім зупинити і попросити вказати у якийсь бік. Який предмет виявиться – таким і буде суджений.

Інший сучасний спосіб ворожіння: просиш всіх людей, хто зараз онлайн у чаті чи френд-стрічці, написати імена на листочку (який вони тримають у себе). А сама записуєш ніки чи імена своїх френдів і також кладеш ці клаптики паперу під подушку. Кого вранці на Андрія витягнеш – тому зателефонуєш і запитаєш ім’я суженого.:)

Крім того, я завітала на одні дівочі вечорниці, де мені розповіли такі способи:

Дівчата розповідають про ворожіння

Advertisements
Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Андріївські вечорниці – не проґавте!

Завтра – Андріївські вечорниці (або ж Калита). Вони традиційно проводилися в ніч на 13 грудня. Дівчата ворожили на долю, хлопці змагалися в кусанні калити, а ще робили збитки: робили опудал, щоб налякати, знімали ворота, затуляли папером або замальовували вікна в хатах, де жили дівчата. І лише в цю ніч хлопцям усі пустощі прощалися. Живучи у великих містах, сучасні хлопці навряд чи подужають так пожартувати J. Але й на теперішніх вечорницях можна повеселитися, потанцювати, вкусити калиту, поворожити.

Аби ви не пропустили цього веселого дійства, підготувала для вас анонс вечорниць у Києві.

12 грудня, понеділок – Спудейське братство НаУКМА запрошує на вечорниці у видавництві «Смолоскип», вул. Межигірська, 21. Дівчата приходять о 17-00, хлопці – о 18-30. Вхід: У вишиванці – 5 грн, без вишиванки – 10 грн.

13 грудня, вівторок – Обрядодійство «Вечорниці на Андрія» в етноклубі Музею Гончара, вул. Івана Мазепи, 29, початок о 19-00

13 грудня, вівторок – Вечорниці На Андрія в КНУ Імені Т.Шевченка в дзеркальному холі інституту філології, бул.Тараса Шевченка, 14, початок о 17-00.

13 грудня, вівторок – Наддніпрянські вечорниці на Андрея на Мамаєвій Слободі, вул.. М.Донця, 2, початок о 19-00, вхідний квиток у слободу – 40 грн.

І на останок – мій сюжет про Андріївські вечорниці у 2010 році.

Оприлюднено в Події, Uncategorized | Залишити коментар

Про козацький чуб (оселедець): чому хлопці змінюють зачіску

­ Останніми роками все більше зустрічаю хлопців із зачіскою у вигляді чуба («довгого пасма волосся на голеній голові»). Його також називають «оселедець». Відмінності між ними я не знаю, але вважається, що назва «чуб» давніша. Чимало їх і серед моїх знайомих. Мені вже навіть здається, що чуб стає модною чоловічою етнострижкою.  Однак у неї дуже давнє коріння – одна із перших згадок походить із візантійських описів князя Святослава Хороброго (935 — 972).

 

 «…середнього зросту, не надто високого й не дуже низького, бровастий, з ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим волоссям над верхньою губою. Голова була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду…»

Пізніше чуб поширився на Січі і навіть став обов’язковим атрибутом справжнього козака.  Що спонукає чоловіків і сьогодні вистригати собі оселедців та які цікаві історії з цим пов’язані – я  дізнавалася у знайомих власників цієї особливої зачіски.

Роман Свідерський, 31 рік, м. Київ:

– Перед тим, як вистригати чуб, довго думав, бо це вже друга моя спроба. Перша була на зйомках «Тараса Бульби». А друга – під час поїздки на роботу в дитячий табір «Козацька фортеця». Хотів бути прикладом для дітей.

– Після першого разу я його зголив, бо відчув, що не маю ще якогось лицарського духу до зброї чи чогось такого воїнського.  Чуб впливає на мене і на мої думки. Налаштовує якось войовничо. Ти зовні і всередині як одне ціле, не можеш збрехати. Інколи хочеться злукавити навіть самому собі – додати щось або змалювати себе кращим – а не вдається.

Лев Данько, 23 роки, м. Львів:

– Чуба вистриг, коли почав ходити на «Спас» (братство козацького бойового звичаю – авт..) . А почалося все, коли мені було п’ять. Я прочитав про Святослава Завойовника і ним захворів… Потім були Підкова і Байда Вишневецький: мене виховували на їхніх прикладах.  Мій чуб – це моя позиція в житті, совість і поводир. Перед тим, як щось робити  згадую, якого я роду і що обіцяв, коли його вистригали…

Олексій Косенко, 24 роки, м.Київ:

– До чуба в мене була коса, майже до пояса.:) І мене, як молодого панка, турбувало національне питання, хотілось стати якось причетним до цього. Згадав, що по телеку бачив передачу про сучасних козаків. От і почав діставати всіх перехожих, які були хоч трохи схожі на козаків. Але нічого не виходило, аж поки одного дня не потрапив на шаровий концерт “Братів Гадюкіних”! От там натрапив на чубатих, які й направили мене, куди потрібно. “Всьо чотко!” :). Так почався розвиток козацького начала, тренування з гопака, човни, коні, походи, саморозвиток…
– Якось вночі, перед одним із виступів, вчотирьох приперлися “очубативатись” до мене додому. Всю ніч дзижчала машинка, сипалось волосся, мама охкала і хапалась за серце,  а на ранок результат – чотири щасливі блискучі довбешки.

Олександр Гуч, 25 років, м.Луцьк

Ще у далекому 2004 році, коли Тартак випустили кліп на пісню”Наше літо”, мені спало на думку зробити таку зачіску. Але в силу деяких обставин, в тому числі через необізнаність та м’якохарактерність, я цього не зробив. У 2007 році, коли я трохи “підкувався” знаннями з історії і психологічно був готовий нести цю ношу, вирішив вистригти Джуру (саме так вона називається). Тут мене вже  не зупинило нерозуміння багатьох людей. Особисто для мене ця зачіска – це спосіб показати людям стиль і спосіб життя, яким я хочу жити. Адже предки, які її носили, дотримувалися моралі, мали етичне ставлення до всього, були духовними.

Оприлюднено в Uncategorized | 3s коментарів

Телеетновідкриття:)

Телевізор я не дивлюся, тож про деякі цікаві телепроекти дізнаюся із запізненням. Вчора натрапила на дуже хорошу програму на Першому національному (!) – “Майстер-клас з Наталкою Фіцич”. Цю журналістку я добре пам’ятаю завдяки проекту “Закрита зона”. Нова її ідея мене також дуже потішила. Авторка знаходить унікальних українських майстрів (малярів, гончарів, писанкарів і т.д.) і впродовж програми вчиться у них якомусь ремеслу. На сайті каналу можна проглянути всі програми – http://1tv.com.ua/uk/programs/master_klass. Пропоную Вам подивитися, як на Косівщині ліплять сирних коників. Вони унікальні, оскільки виготовляють цю красу лише у Карпатах. Тут програма неповністю.
Якщо ж зацікавилися, тоді йдіть за цим посиланням: http://1tv.com.ua/uk/video/program/majster_klas/2011/06/23/3097 . Може, хтось наважиться і коника зліпити? 🙂

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Про школу народного танцю від “Божичів”

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Історія одного із найвідоміших гуртів української автентичної музики розпочалася наприкінці дев’яностих. Тоді теперішній керівник «Божичів» Ілля Фетисов навчався в консерваторії на кафедрі фольклористики.  Каже, що ідея влаштувати школу українського народного танцю існувала давно, наче витала в повітрі. Тож Ілля, разом із друзями, вирішив доносити до людей «танцювальний  матеріал», зібраний в етнографічних експедиціях. Починалося все із танців у коридорі консерваторії під фонограму, згодом під скрипку Олега Бута (керівник гурту «Буття»), а згодом Ілля опанував гру на гармошці і став поєднувати ролі хореографа і музиканта. З 2003 року «Божичі» були головними організаторами вечорниць від фестивалю «Країна мрій». Саме тоді зрозуміли, що людям слід пояснювати техніку танцю,  а на вечорницях, коли збирається дуже багато людей, це неможливо. Тож влаштували школу народного танцю для всіх охочих. Вона успішно діє дотепер, а кількість її відвідувачів постійно зростає. Заняття проводяться щосереди: тричі на місяць у музеї Івана Гончара, а в останню середу – у Могилянці.

Саме з танців у Могилянці – ось це відео:

Відео моє. Фото – з офіційного сайту гурту http://www.bozhychi.com.ua/.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

Андрій Піддубняк: «Щастя – у радості життя в гармонії з природою».

Андрія Піддубняка можна вважати людиною, яка живе у гармонії з собою. Він займається улюбленою справою та формує свій життєвий простір так, як вважає за потрібне.

Останніми роками захопився народними танцями та звичаями. І настільки, що навіть власну квартиру перетворив на мальовничий український куточок. Андрій – фотограф, тож помешкання стало для нього не просто житлом , а студією.

 

«Я виріс у цій хрущовці на Подолі, – розповідає про історію своєї студії Андрій. – Потім родина роз’їхалася і я залишився сам. Реалізував те, про що давно мріяв: зробив ремонт на свій лад. Хотілося більше простору, бо хрущовки  за плануванням схожі на щурячі нори. Я максимально збільшив велику кімнату, винісши стіни. Робив її в українському стилі. Бо коли дійшло до ремонту, я вже дозрів у своєму українстві та автентичності. В оформленні студії я хотів відтворити природний спосіб життя мого народу.»

Стіни розписані переважно художницею Софією Шевченко. Хоча сам Андрій також долучився до малювання, та й друзів заохочував. Сміється: «Все, що красиве – то Софія намалювала, все що не дуже – то всі інші».

Якось у Андрієвого приятеля Сашка Бубели виникла ідея влаштувати у студії вечорниці.  Андрій погодився: «Зробили перші вечорниці – мені сподобалося, чого не можу сказати про моїх сусідів (сміється – авт..). Вони в мене ще досить терплячі і толерантні.» Мабуть,  вже звикли до невгамовного сусіда з першого поверху. Співочо-танцювальна компанія збирається тут з нагоди традиційних свят або днів народжень. Запрошують живих музик, ліплять вареники, влаштовують майстер-класи з писанкарства, вишивання чи інших ремесел.

 

Джерело своєї любові до всього етнічного господар студії пояснює так:  «Важко сказати, що була якась вихідна точка. У мого батька певною мірою національно-свідомі погляди і це частково мені передавалося. Також в дитинстві я часто бував у селі. Навіть пригадую, як моя бабуся співала пісень зі своїми подружками. Я ще застав клаптик живої, народної культури.»

Про себе каже: «Займаюся позитивними речами: роблю танці, їжджу по світу, співаю тільки за столом (сміється – авт..). Вважаю, що щастя – у радості життя в гармонії з природою. Якщо кожен буде жити по совісті, то нам ні держава, ні закони не будуть потрібні.»

Фото – з архіву Андрія Піддубняка

Оприлюднено в Uncategorized | 3s коментарів

“ТаРУТА”: чотири роки етноекспериментів

Серед розмаїття етноколективів, які з’являються останнім часом, “ТаРУТА” вирізняється оригінальним поглядом на фольклор, постійними експериментами із поєднанням стилів, використанням автентичного співу як в народних, так і в авторських піснях. Керманич гурту Євген “Їжак” пояснює це так: “Ми ходимо в експедиції, збираємо фольклор. Намагаємося доносити його людям у чистому вигляді, але таким його не всі сприймають. Тому доводиться задля реклами української пісні в Україні українську пісню розбавляти американськими мотивами, музичними інструментами, гітарами, барабанами.  Для того, щоб молодь краще це сприймала. Наша мета – донести українську пісню до молоді, зробити українське модним.”

Чотири роки тому, 17 листопада 2007 року, в День студента етно-рок фундація “ТаРУТА” вперше виступила на публіці. Їхнім дебютним майданчиком стала актова зала музично-педагогічного коледжу, що на Русанівці.

Ось уже чотири роки “ТаРУТА” “просуває” українську пісню і, треба визнати, їй це вдається. У них за плечима численні виступи на фестивалях в Україні (“Країна мрій”, “Трипільське коло”, “Рожаниця”, “Славське-рок”) та за кордоном- на Міжнародному фольклорному “Skamba skamba kankliai”, на World Music “Mėnuo Juodaragis”та ін. У 2010 році гурт видав дебютний альбом “Народжені в любові” та зняв перший відеокліп на пісню “Лелека”.

Четвертий День народження гурту став особливим, бо майже збігся у часі з четвертим народженням у гурті (напередодні стала мамою вокалістка Олександра). А ще в честь власного свята тарутяни дарували гостям подарунки та пригощали хріно-медовухою і тортом.

З музичними подарунками завітали бард Сергій Шишкін та дует “Запаска”. Привітати гурт прийшло також багато людей, які колись долучилися до його створення.

Ось трішки світлин із події:

Фото з Дня народження – Володимир Петров

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар